Круглий стіл 2 липня: тези та презентації учасників

IMG_0553

У четвер, 2 липня відбувся черговий, третій за рахунком круглий стіл, організований Держгеокадастром України. Цього разу тема дискусії звучала так: «Майбутня реформа ринку землі. Погляд великого бізнесу». До участі було запрошено великих землевласників, представників агрохолдингів, представників профільних комітетів та організацій, а також науковців – за присутності представників преси. У обговоренні взяв участь і Голова Держгеокадастру – Максим Мартинюк. Модераторську роботу традиційно здійснював економіст IMF Group Михайло Кухар.

IMG_0628

Зустріч було розпочато виступом Павла Коваля, незалежного консультанта у сфері економіки фінансів і управління, заступника директора Інституту економіки та менеджменту АПК у Київському Національному Економічному Університеті (презентація). Пан Коваль представив присутнім доповідь під назвою «Стан та перспективи розвитку ринку землі в Україні: погляд великого аграрного бізнесу», і у рамках свого виступу зробив огляд сучасних трендів аграрного ринку, його інституційної структури та проблем завершення земельної реформи.

IMG_0524

Експерт розпочав свій виступ з короткого екскурсу в історію питання і окреслив умовні чотири етапи земельної реформи в Україні.

Першим етапом стало прийняття у 1990 Земельного кодексу Української РСР, яким було зафіксовано право на землю у формі успадкованого володіння, постійного володіння, постійного і тимчасового користування. Пізніше, у березні 1991 року, постановою Верховної Ради «Про земельну реформу» було закріплено можливість передавати землю у приватну власність. До цього, звісно, про володіння землею протягом майже 70 років годі було й думати.

Другий етап ознаменувався прийняттям у 1992 році Закону «Про форми власності на землю», що запровадив три форми власності на землю: приватну, державну та  колективну. Майже одразу після цього було реалізовано право приватної власності на землю – Законом «Про фермерське господарство». Власне, цими кроками було закладено категоріальний апарат процесу реформ.

IMG_0532

Після двох напрочуд рішучих кроків, третій етап виявився не таким вдалим: протягом 1994-1997 років, Президент видав ряд указів – про заходи по прискоренню земельної реформи, про паювання земель, про оренду землі, про фіксований податок тощо.

Нарешті, четвертим етапом земельної реформи пан Коваль назвав Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» – саме ним у 1999 році було ліквідовано КСП. На сьогодні ми перебуваємо на четвертому етапі – він ще й досі не завершений.

Рухаючись від ключових подій минулого до сучасної ситуації, експерт коротко представив структуру сільськогосподарських угідь України за формами власності, надав оглядовий аналіз розподілу земель за користувачами, а також структуру розпайованих угідь за способом формування доходу від їх використання. За даними 2014 року, середній розмір орендної плати склав 2,9% від нормативної грошової оцінки земель.

Як стверджує пан Коваль, фермерські господарства складають близько 14% від загальної кількості орендарів землі, трохи більше третини є суб’єктами господарювання за місцем локації паїв, а більше половини – суб’єктами господарювання не за місцем локації паїв. Всього ж в Україні укладено близько 4,8 мільйонів договорів з різними господарюючими суб’єктами. Це важливо аналізувати з точки зору надходження податкових відрахувань до бюджету.

Особливу увагу експерт приділив актуальним макроекономічним трендам аграрного ринку. Представлена в ході доповіді інфографіка проілюструвала співвідношення ВВП та виробництва сільськогосподарської продукції, структуру валової доданої вартості, структуру українського експорту, зайнятість в аграрному виробництві тощо.

У рамках доповіді було озвучено такі факти:

  • середній розмір земельного банку агрохолдинга складає 75 тис. гектарів;
  • частка сплаченої орендної плати десяти найбільших агрохолдингів складає 21% від загальної сплаченої суми;
  • до 2013 року темпи концентрації земельних банків агрохолдингів складали близько 10% на рік.

Пан Коваль також надав статистику щодо часток виробництва продукції найбільших агрохолдингів, що зумовлює місце та роль агрохолдингів в структурі АПК України, після чого оцінив капіталізацію публічних аграрних компаній українського походження на світових ринках.

IMG_0638

Пан Коваль не просто запропонував присутнім колегам квінтесенцію свого досвіду та аналітичної роботи, а і звернувся до них з нагальним питанням – чи є доцільним зняття мораторію на продаж землі, що планується ввести з 1-го січня 2016 року? Звісно, це питання складне та багатокомпонентне, тому експерт попросив відштовхуватись у своїх розмірковуваннях від таких факторів впливу, як середня ціна за гектар землі у доларах, частка землі, яку планується продати, проблема фрагментації та існування сервітутів, а також потенційних покупців землі. Власне, сформульовані таким чином питання і стали запрошенням до дискусії.

На уточнююче питання з приводу фрагментації та сервітутів від Сергія Кубаха, спеціаліста з управління земельними ресурсами проекту «Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні», пан Коваль відповів: мова йде про те, чи може сприяти наявність ринку землі уникненню надмірної фрагментації. Цієї проблеми можна уникати, якщо у законодавстві, у Земельному Кодексі, у законодавчих та підзаконних актах присутнє таке поняття, як сервітут – часткове використання земель. Там можуть бути різні підходи: на рівні договорів, на рівні законодавства тощо. Це може бути корисним для великих аграрних виробників – з точки зору організації земельних масивів та ефективного використання нових технологій і техніки.

IMG_0537

Питання Павла Кулинича, юридичного радника  проекту USAID «АгроІнвест» стосувалось представлених у доповіді результатів аграрного господарювання в основному на базі тих форм господарювання, які базуються на оренді землі. Пана Кулинича цікавило, чи це означає повне виключення тієї частку аграрного виробництва, яка продукується в особистих селянських господарствах (що виробляють переважну частину сільськогосподарської продукції) і чи має дрібне господарювання перспективи у нашому аграрному секторі.

IMG_0575

Павло Коваль відповів, що «ніколи не був адвокатом агрохолдингів» і не виступатиме у цій ролі і надалі, проте сама тема Круглого столу змушує концентруватись на аналізі умов, в яких працює наразі великий бізнес. Ті 17% землі, що використовуються в рамках окремих господарств можуть бути більш ефективно використані спеціалізованими підприємствами, що достатньо механізовані та автоматизовані. Інституційна структура – це одне з базових питань подальшого розвитку, тому експерт виступив однозначно за багатоукладність в інституційній структурі. Якщо ми зробимо ставку на якусь одну інституцію – організаційно-правову чи організаційну – це буде велика помилка для України. На думку пана Коваля, не варто акцентувати увагу виключно на фермерах (як у Польщі, де це навіть знайшло відображення у Конституції), або тільки на агрохолдингах, адже досвід показує, що це не найкращий вихід. Потрібна багатоукладність, а ринок, з участю держави, відрегулює пропорції інституцій – і по масштабах, і по формах власності на засоби виробництва, і по характеру розподілу доходів, і по організаційно-правових та організаційних формах.

Голова Держгеокадастру Максим Мартинюк одразу зауважив, що наша держава просто «приречена» на існування та вагому роль агрохолдингів у економічній структурі сільськогосподарського виробництва.

По-перше, вони своєю діяльністю і розвитком за останні роки довели свою ефективність і право на життя. Звісно, це відбувалось у тому числі за рахунок певних податкових преференцій, але тим не менш. По-друге, на сьогоднішній день велика кількість агрохолдингів вже здійснила IPO і їхні акції присутні на світових біржах і у складі їх акціонерів є іноземний капітал – тобто така форма господарювання є ефективною. В той же час всі переваги агрохолдингів дещо псуються тим негативом, який створюється у соціальній сфері у сільській місцевості.

IMG_0589

Ситуація з зайнятістю катастрофічна саме там, де господарюють агрохолдинги. Якщо їхня структура виробництва не зміниться, це буде згубно для села – населені пункти просто зникають. В той же час у Європі сільська місцевість має свій сталий розвиток і функціонує нормально, в тому числі з точки зору інженерного забезпечення та соціальної інфраструктури. Якщо найближчим часом агрохолдинги не змінять свою виробничу структуру і не повернуть свій погляд у бік тваринництва, наприклад, чи інших, більш трудоємних галузей сільськогосподарського виробництва, то наша соціальна ситуація на селі буде лише погіршуватись.

На думку пана Мартинюка, Україні потрібно зосередитись на тому, щоб забезпечити – в тому числі через ринкові механізми – ефективний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення, забезпечити багатоукладність в аграрному виробництві.

IMG_0540

Насамкінець пан Мартинюк застеріг, що якщо хтось зараз перебуває у полоні міфу, що агрохолдинги не готові зараз фінансово викуповувати свої земельні банки, то це не так. Вони розраховують на те, що перша хвиля бажаючих придбати землю складатиме приблизно 20% від загальної кількості власників паїв, а на купівлю 20% агрохолдинги мають достатньо ресурсів. Агрохолдинги можуть стати повноцінними гравцями на ринку, якщо такий ринок почне працювати з відміною мораторію.

Стефан Вербунт, постійний радник проекту «Твіннінг», погодився з паном Мартинюком практично по всіх пунктах його виступу, проте виявив розбіжності у поглядах з головним доповідачем.

IMG_0572

Пан Вербунт не погодився, що агрохолдинги мають аж таку вагу для земельного ринку України. Головне питання – куди Україна прямує чи бажає прямувати у сфері сільськогосподарського виробництва. Експерт також зазначив, що шкодує через незавершеність аграрної реформи в Україні та не вірить, що за агрохолдингами – майбутнє сільськогосподарського сектору для нашої держави. Вони не вирішують проблему безробіття та не докладають зусиль, аби зберігати родючість земель. Насправді багато агрохолдингів мають сьогодні величезні борги, і продуктивність їх роботи достатньо низька, а працюють вони переважно на світовий ринок, хоча у самій Україні можна  пожвавити процес переробки та збільшити додану вартість. Це дало б надзвичайно сильний імпульс зайнятості у селі, і робоча сила перестала б з такою швидкістю «перетікати» до великих міст. Звідси питання – яку політику має обрати держава, щоб досягти поставлених цілей через 5-10 років.

Коментар пана Павла Кулинича та пов’язане з цим питання резонувало з питанням від пана Вербунта. Експерт висловив думку, що оскільки Україна страждає від олігархізації, то агрохолдингізація – це складова частина цього негативно забарвленого процесу, тому до неї слід застосовувати ті самі запобіжні заходи.

IMG_0568

Пан Коваль прокоментував це наступним чином: в економіці нашої держави ніхто штучно не створював агрохолдинги – так склались економічні умови. Якщо проаналізувати створення цих агрохолдингів за останні десять років, побачимо, що близько 90% з них привели капітал з інших сфер (металургія, енегретика, фінансовий сектор) – адже Україна, як відомо, має мінерально-видобувний характер економіки. Найближчі півтора-два роки ми можемо побачити сільське господарство з дуже слабкими холдингами, і це може вилитись у достатньо сумне видовище. Інституційні структурні зміни дуже погано впливають на економіку. З приводу робочих місць – є тенденція, що велику їх кількість створюють саме дрібні та середні виробники. Але якщо поцікавитись питанням, хто створює найбільш конкурентні робочі місця, то виявиться, що їх створили саме агрохолдинги – модернізовані, капіталомісткі, інноваційні. Хто залучив найбільше інвестицій, в тому числі в технології? За даними 2014 року, капіталізація аграрного сектору знизилась на 14% – значить, ми не отримали певну кількість інвестицій та кредитів, не створили певну кількість робочих місць.

Вектор майбутнього розвитку нараховує цілий ряд моделей. Є основоположні речі, що мають стати принципами розвитку, і ми маємо вирішити, чи будемо розвивати аграрну сферу як бізнес чи як соціальний проект, як поєднувати аграрний бізнес та розвиток сільських територій. Для цього немає ані організаційної структури, ані фінансових можливостей.

Є світові тренди, які проявляються протягом десятків років, в тому числі у США та в державах Західної Європи – це тенденції до збільшення середніх розмірів ферм, до скорочення кількості індивідуальних господарств, що супроводжується зростанням ефективності. Відбувається об’єднання дрібних виробників у професійні та напівпрофесійні організації, кооперативи тощо. З огляду на такі процеси, так звана стратегія «подрібнення» може виявитись непотрібним «кроком назад» для України та повторенням чужих помилок.

Максим Мартинюк з цього приводу коротко прокоментував, що великий агробізнес – один з небагатьох великих бізнесів в Україні, що побудований відносно прозоро. Це той бізнес, який піднімався почасти завдяки певному збігу обставин на світовому продовольчому ринку, почасти завдяки вже згаданим податковим преференціям. Аграрне лобі часів 90-х років – «червоні директори», що «сиділи на розпилі дотацій», але сучасне аграрне лобі – це люди, які досить легко можуть пояснити походження свого першого мільйону.

IMG_0588

Михайло Мішов, керівник групи консультаційних послуг для АПК в Україні компанії Ernst&Young, взявши слово, сказав, що не вважає масштаб виробництва визначальним, головне – як у компанії відбудовані процеси виробництва, яке відношення до землі. Є й маленькі фермерські господарства, які виснажують землю і ведуть екстенсивний тип роботи, тому важливо дивитись на ефективність виробництва, а не розмір самого підприємства. Великі агрохолдинги мають свої переваги – наприклад, перевагу меншої собівартості продукції, а також більший доступ до адекватного фінансування. Вони можуть мати знижки при купівлі мінеральних добрив, насіння, засобів захисту рослин тощо. В деяких агрохолдингах розуміють, що потрібно інвестувати у місцеві спільноти, тому що мають довгострокову стратегію присутності у певному регіоні, а для цього необхідно мати нормальні відносини з локальною громадою.

IMG_0622

Роман Леонов, представник Харківської обласної громадської організації «Спілка землевпорядників Харківщини» ще раз у ході дискусії закцентував увагу на питанні зняття мораторію. На його думку, у даної проблеми здебільшого політична природа, і ця «карта» не раз розігрувалась з метою маніпуляцій електоратом. Знімати мораторій потрібно, але поетапно – аби не розколювати суспільство. Пам’ятаємо, що в Україні 74% земель належать громадянам, і треба пояснити, що мораторій, в першу чергу, знімається з земель сільськогосподарського призначення, що належать їм. З приводу земель, що знаходяться у державній власності позиція експерта така: протягом перших року або двох мораторій знімати не потрібно, тому що немає економічного обґрунтування вартості землі. Громадян потрібно заспокоїти, що державні землі не «продаються іноземцям»; а коли складеться ринок, коли держава буде розуміти, за яку ціну доцільно продавати землю – можна буде розглянути варіант здавання її в оренду на аукціонах.

IMG_0606

Модератор дискусії Михайло Кухар звернувся до експерта з питанням, чи доцільно з боку держави підкреслювати, що землі державної власності та приватні землеволодіння продаватимуться за різних вихідних умов, на що пан Леонов однозначно відповів, що забороняти громадянам продаж землі не можна. Якщо держава бажає захистити сільського жителя, треба діяти інакше. Коли було дозволено видачу сертифікатів, землю у селян купляли за копійки. Можна, наприклад, запровадити таке обмеження – при укладенні договору купівлі-продажу заборонити продаж землі  дешевше нормативно-грошової оцінки. Що стосується державних земель стоїть не лише питання ціноутворення, а і питання корупції у Держгеокадастрі, яку необхідно звести до мінімуму. Лише перемігши корупцію, можна буде економічно ефективно розпоряджатись ресурсами.

IMG_0629

Пан Олег Гончар, представник громадської організації  «Центр конструктивних технологій ПіарЛенд» ще раз повернувся до питання соціальної відповідальності агрохолдингів, нагальних проблем із забезпеченням села, з інфраструктурою та дорогами. Найбільший ризик для агрохолдингів – у тому, що вони втратять свої землі, а будь-які різкі зміни призведуть до того, що ринок почне «хитати». Є системні проблеми – на кшталт того, як у минулому була розпайована земля. Це ризик, і агрохолдинги зараз не готові до зняття мораторію. Найбільш мотивованими для продажу, за ідеєю, мають бути пайщики, але вони, навпаки, бояться «незвіданого», тобто наслідків продажу своєї землі.

IMG_0620

Ольга Ходаківська, кандидат економічних наук, завідувач відділу земельних відносин Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», погодилась з висловленою вже в ході дискусії думкою, що великі агрохолдинги створювались природнім чином, шляхом переливання засобів та капіталу у галузь сільського господарства. 37% рентабельності, з погляду експерта – це гарні показники, що вказує на певні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Особливість сучасної ситуації в тому, що в основному продукція іде на зовнішні ринки, на світовий ринок. Холдинги ввозять валюту в країну, але обсяги цієї валюти не такі вже й великі, але ці грошові масиви залишаються на офшорних рахунках. На прохання Михайла Кухара уточнити джерела статистичних даних, пані Ходаківська назвала серед ключових Держкомстат та Національний Банк України. Також пані експерт підтримала думку, що підприємства не зобов’язані фінансувати розвиток соціальної інфраструктури, вони радше повинні у повному обсязі та вчасно сплачувати до бюджету податки, на які потім буде здійснюватись ця робота; у той же час є підприємства, які беруть з бюджету більше, ніж повертають у вигляді податків.

IMG_0626

Засідання завершилось коротким анонсом наступного Круглого столу, що планується присвятити аналізу земельного ринку та досвіду земельної реформи в США та країнах західної Європи. Представники зарубіжних експертних кіл поділяться своїм досвідом, який дасть змогу українським аграріям оцінити, що з цього можна запозичити, а чого, навпаки, слід остерігатись.

IMG_0610

Сделать репост
  • 104
  •  
  •  
  •  
  •  
    104
    Shares